Нарощування зуба на штифт

У сучасній стоматології використовуються різні конструкції для відтворення пошкоджених зубів. Штифт – одна з таких конструкцій, яка служить опорою пломбувального матеріалу або коронки.

Штифт встановлюють в кореневу порожнину після видалення нерва. Завдяки такій процедурі вдається зберегти корінь, зубний ряд і первісну структуру щелепи.

Основне завдання штифта, який встановлюють на депульпований зуб – рівномірно розподілити жувальний тиск. Таким чином, при жуванні частини відновленого зуба не будуть відчувати підвищений тиск і не ушкодяться.

Такі конструкції використовують в тих випадках, коли необхідно зміцнити зуб і попередити його руйнування. Часто це запущені стадії карієсу, пульпіту або періодонтиту. При цьому для встановлення штифта не так важлива ступінь руйнування коронки, скільки цілісність кореня. Такий тип реставрації проводиться при відносній цілісності кореня.

Якщо зуб можна врятувати, то за нього варто боротися. З протезами або імплантацією завжди можна встигнути, а ось для порятунку рідного зуба часу буває обмаль. У зв’язку з цим важливо своєчасно звертатися за стоматологічною допомогою. Розглянемо випадки, коли процедура нарощування доречна, а коли ні.

Альтернативні варіанти

Якщо нарощування зуба пацієнтові протипоказано, то це не означає, що на красивій посмішці можна ставити хрест. Стоматологія пропонує низку альтернативних способів, серед яких найчастіше застосовуються наступні:

• Імплантація – встановлення імплантату на щелепних кістках. Потім на приживлений імплантат встановлюється абатмент і коронка. У Центрі Ізраїльської Стоматології виконують всі види імплантації – одномоментну, двоетапну, імплантації All-on-6 і All-on-4.
• Установка зубних вкладок – варіант мікропротезування, який часто використовується для відновлення бічних зубів. Часто такі вкладки використовуються при запущених стадіях карієсу або травмах. Виготовленням вкладки займається зубний технік, який робить конструкцію за лекалами знятої комп’ютерної моделі зубного ряду пацієнта.
• Коронки з металокераміки – металевий зубний протез, покритий керамікою. Перевага металокераміки в міцності, довговічності (до 12 років) і естетичності.

Альтернативні варіанти відновлення зубів обговорюються з лікарем. Стоматолог порекомендує оптимальний варіант виходячи з медичних показань, переваг пацієнта, а також фінансових можливостей.

Штифти відрізняються в залежності від матеріалу і виду різьблення. Розглянемо найпопулярніші види конструкцій, які застосовуються в стоматології:

• Анкерний – виготовлений зі сплаву золота з платиною або металу паладію. Розрізняють активний і пасивний анкерний штифт. У першому випадку конструкція має різьблення, в другому – без різьблення. Анкерний штифт являє собою стрижень, фіксацію якого проводять в кореневому каналі. Така конструкція забезпечує опору і мікропротезу, і пломбі. Переваги анкерного штифта в тому, що він дозволяє відновити навіть сильно пошкоджений зуб.
• Титановий – стрижнева конструкція, виготовлена з високоміцного титанового сплаву. Дана конструкція фіксується в кореневому каналі, часто в жувальних зубах, оскільки здатна витримати великі навантаження. Титанові конструкції доцільні при об’ємних пломбах і навіть протезах.
• Скловолоконний – виготовлений з високоміцного скловолокна. За фізичними характеристиками, скловолокно володіє подібними властивостями з тканиною дентину. Таким чином, при реставрації скловолоконним штифтом навантаження на зуб розподіляється рівномірно. Скловолокно застосовується в медичній практиці і з причин його гіпоаллергенності і біосумісності. Ще одна перевага скловолокна – колір. Такі конструкції безбарвні або схожі на емаль, завдяки чому їх встановлюють і на фронтальних зубах.
• Вуглецевоволокнистий – найпопулярніший вид, що застосовується в ортопедичній стоматології. За структурою і фізичними властивостями вуглецевоволокнисті конструкції нагадують кісткову тканину. Такі штифти характеризуються як високою міцністю, так і еластичністю. При встановленні вуглецевоволокнистих конструкцій мінімізується ймовірність переломів коренів і коронок.
• Парапульпарний – виконані зі сплаву з нержавіючим металом. Парапульпарні конструкції сьогодні застосовуються рідко. Часто їх встановлюють як додаткову опору для пломби.

Штифтові конструкції також розрізняють за формою. За цією ознакою виділяють гвинтові, циліндричні, цилиндрично-конічні і конічні конструкції. Форма конструкції підбирається в залежності від будови кореневого каналу і особливостей планованого лікування.

Циліндричні штифти використовуються при достатній міцності кореня. Вони забезпечують пацієнтові достатню ретенцію. Крім того, при виборі важливо враховувати і діаметр. Якщо діаметр стержня занадто маленький, то при реставраційних роботах може утворитися щілина, що загрожує крихкістю пломби і занесенням туди інфекції. Якщо діаметр занадто великий, то це загрожує пошкодженням кореня.

Що стосується конічних форм, то при використанні таких конструкцій ризик пошкодження кореня мінімальний. Однак при конічних штифтах під час жування можливий розклинюючий ефект.

Процедура нарощування на штифт проходить в кілька етапів:

• Діагностика. Перш, ніж приступати до процедури, проводиться ретельне дослідження. Пацієнту виконують тривимірну комп’ютерну томографію і ортопантомограму щелепи. Важливо в деталях розглянути, наскільки вражений зуб, щоб підібрати необхідний штифт і спосіб реставрації.
• Зняття зліпків. Для проведення реставраційних робіт попередньо знімаються зліпки. Дана процедура проводиться, якщо пацієнтові встановлюють коронку. Важливо, щоб коронка анатомічно вписувалася в зубний ряд, не завдаючи пацієнтові дискомфорту. 
• Кісткова пластика. Деяким пацієнтам перед процедурою нарощування проводиться кісткова пластика. Це необхідно при дефіциті кісткової тканини.
• Встановлення штифта. В корінь встановлюється штифт. Його фіксують цементом.
• Заливка. Вільний простір в області штифта заливають композитним матеріалом.
• Реставрація. Фінальна частина процедури, коли відновлюється зуб. Лікар застосовує міцний пломбувальний матеріал для відтворення коронкової частини. Відновлення проводиться за допомогою фотополімера високої міцності, який прослужить пацієнтові до 10 років. Тепер у відновленій частині подвійна опора – корінь і встановлений штифт, що витримує навантаження, що припадають на зуб.

Якщо пацієнту вирішено проводити протезування, то на штифт встановлюється коронка. Спочатку на штифт ставиться тимчасова коронка. З нею пацієнт до тих пір, поки зубний технік не виготовить металокерамічну коронку за зліпком. Потім пацієнтові встановлюють постійну коронку, закріплюючи її цементом. Надалі можливі роботи з полірування та корекції постійної коронки.

У будь-якої медичної процедури є ризик ускладнень. В даному випадку, коли встановлюється штифт на зуб, в рідкісних випадках виникають такі ускладнення:

• Зубний біль. Такий симптом після стоматологічних процедур – варіант норми. Для зняття больового синдрому лікар призначить препарати від зубного болю. У більшості випадків біль турбує перші 2-4 дні. Якщо біль не вщухає протягом цього часу, то зверніться до лікаря. Можливо, в ротовій порожнині запальний процес, викликаний процедурою нарощування зуба.
• Перелом кореня. Коли нарощується зуб на штифт, існує ризик перелому кореня. Імовірність такого ускладнення мінімальна, але виключати її не варто. Часто корінь в ході процедури уражується при установці активних анкерних конструкцій з різьбленням.
• Тріщини. Штифт на зуб ставлять для зменшення і рівномірного розподілу навантаження при жуванні. Іноді зуб все ж тріскається або сколюється, не витримуючи жувального навантаження.

У нарощування зуба на штифт є переваги і недоліки. Розглянемо докладніше плюси і мінуси такої процедури.

Перед проведенням процедури лікар розповідає про наслідки пацієнтові. Беруться до уваги як позитивні, так можливі негативні сторони процедури, після чого приймається спільне рішення.